Бібліогра́фія (грец. βιβλιογραφία, грец. βιβλίον — книга і грец. γράφειν — писати) — інформаційно-комунікаційна інфраструктура, що забезпечує підготовку, розповсюдження та використання бібліографічної інформації в суспільстві. Бібліографія як система охоплює різні види діяльності — практичну, науково-дослідну, педагогічну, управлінську.

У вузькому розумінні, бібліографія — упорядкований перелік бібліографічних описів документів (книг, журналів, статей, картографічних, нотних, образотворчих видань, патентів, електронних ресурсів та ін.) часто у вигляді списку з певної теми або з якоїсь галузі знань. Матеріальним втіленням бібліографічної інформації є бібліографічні посібники (бібліографічні списки, бібліографічні покажчики, бібліографічні огляди та ін.).

Практична частина бібліографії — бібліографічна діяльність. Наука про бібліографію — бібліографознавство.

Історія

Термін «бібліографія» відомий з 5 ст. до н. е. До 17 ст. «бібліографами» називали переписувачів книг, а бібліографічні покажчики — «реєстр», «репертуар», «бібліотека». Згодом «бібліографією» іменували покажчик книг «Бібліографія політична» (1633) Г. Ноде (1600–1653; Франція).

Перше тлумачення терміна «бібліографія» з’явилося 1704 у французькому «Словнику Треву» («Dictionnaire de Trévoux»). Бібліографію окреслено як знання про стародавні манускрипти.

Паризький бібліотекар, історик книгодрукування Ж. Ф. Не де Ла Рошель (1751–1838; Франція) у праці «Розправа про науку бібліографії та обов’язки бібліографа» (1782) назвав бібліографію «наукою про книгу».

Тривалий час бібліографію ототожнювали з книгознавством.

Упродовж 19–20 ст. тривала диференціація наук.

1970 в СРСР з’явився перший державний стандарт з бібліографічної термінології — ДСТУ 16448–70 «Бібліографія. Терміни та визначення» (рос. ГОСТ 16448–70 «Библиография. Термины и определения»), який закріпив визначення бібліографії як діяльності зі складання бібліографічної продукції та ввів у обіг новий термін «бібліографознавство». У другій редакції видання вперше запроваджено термін «бібліографічна інформація», а бібліографію визначено як діяльність зі створення та поширення такої інформації.

Стандартизування бібліографічної термінології завершене у 20 ст. Початком бібліографії в Україні вважається 1776 рік, коли в газеті у Львові було надруковано список книжок, що призначалися на продаж.

Характеристика

Складається з таких підсистем:

• бібліографічна діяльність — сукупність процесів із виробництва та поширення бібліографічної інформації;

• бібліографознавство — наука, яка вивчає теорію, історію, методику та організацію бібліографічної діяльності;

• бібліографічна освіта — діяльність, спрямована на підготовку професійних кадрів для бібліографічної діяльності та розвитку бібліографознавства;

• організаційно-методичне управління — організація процесів бібліографічної діяльності, бібліографознавства та бібліографічної освіти.

Класифікація

За суспільним призначенням:

1. Загальна бібліографія — забезпечує створення бібліографічних посібників, придатних для будь-яких споживачів з метою пошуку документів за формальними чи змістовими ознаками.

1.1.Національна бібліографія — вид бібліографії, призначенням якої є ретроспективний і поточний облік національної друкованої продукції та інформування про неї.

1.2. Державна бібліографія — реєструє нову видавничу продукцію держави.

1.3. Видавничо-книготорговельна бібліографія — інформує, рекламує видавничу продукцію, сприяє книгообігу, розповсюдженню та продажу видань.

1.4. Бібліотечно-каталожна бібліографія — повідомляє про склад фондів бібліотечних.

2. Спеціальна бібліографія — забезпечує створення бібліографічних посібників із конкретним цільовим і читацьким призначенням, відображає потреби та особливості споживачів.

2.1. Науково-допоміжна бібліографія — сприяє науковій і професійно-виробничій діяльності.

2.2. Рекомендаційна бібліографія — допомагає в освіті, самоосвіті, вихованні та пропаганді знань.

За ознакою змісту документів:

1. Універсальна бібліографія — під час підбору документів для обліку не враховує їхній зміст, лише формальні ознаки.

2. Галузева бібліографія — під час підбору документів для обліку враховує зміст і специфіку тих галузей знань та практичної діяльності, які обслуговує бібліографія.

За часом видання документів:

1. Поточна бібліографія — інформує про нові документи, що вийшли у світ.

2. Ретроспективна бібліографія — підбиває підсумки видання документів за певний період часу.

3. Перспективна бібліографія — інформує про документи, які готують до видання.

За територіально-змістовою ознакою:

1. Краєзнавча бібліографія — обліковує документи, що пов’язані за змістом із певною територією всередині держави.

2. Країнознавча бібліографія — обліковує документи, що пов’язані за змістом із певною країною, державою.

Особливі види бібліографії:

1. Метабібліографія — бібліографія бібліографії — допомагає орієнтуватися в бібліографічних ресурсах.

2. Біобібліографія — допомагає орієнтуватися у творчому чи науковому доробку певної особи та літературі про неї.

Література

1. Женченко М. Загальна і спеціальна бібліографія. Київ : Жнець, 2011. 255 с.

2. Швецова-Водка Г. М. Вступ до бібліографознавства. 3-тє вид., випр. та допов. Рівне : Рівненський державний гуманітарний університет, 2011. 231 с.

3. Швецова-Водка Г. М. Українська метабібліографія // Вісник Одеського національного університету. Серія: Бібліотекознавство, бібліографознавство, книгознавство. 2017. Т. 22. Вип. 1. С. 175–188.

4. Сенченко М. І. Бібліографія країн світу. Київ : Ліра-К, 2023. 306 с.

Автор ВУЕ

О. М. Збанацька, Д. М. Панчук

 

 

Покликання на цю статтю: Збанацька О. М., Панчук Д. М. Бібліографія // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бібліографія (дата звернення: 5.06.2025).